Дискусія на Бухарестському саміті та після нього щодо приєднання України до ПДЧ демонструє важливе і, навіть, особливе значення нашої держави для сучасного світу і глобальної системи безпеки. Питання України та її участь у формуванні сучасної міжнародної політики стало предметом рішень урядів більшої частини країн-лідерів, журналістських досліджень і позицій відомих експертів. Це засвідчує, що Україна, її політика, позиція української політичної влади і українського народу має принципове і вагоме значення для розвитку Європи, системи колективної безпеки та підтримки пакту стабільності, який склався після розпаду Радянського Союзу. Полеміка в Бухаресті демонструє не тільки нову якість політики гарантій світового порядку. Вона свідчить, що є принципово важливо, про необхідність оформлення нової системи балансів і стримувань, які тісно пов'язані із північноатлантичною системою колективної безпеки.

Водночас, на Бухарестському саміті всі сторони діалогу визнали природне право України на вибір стратегії забезпечення суверенного розвитку та проведення власної, незалежної політики демократичних реформ. Рішення Бухарестського саміту вже збудували надійний міст між Україною та сучасною системою традиційної демократії і забезпечили чітку перспективу розвитку української держави в Європейському Союзі і системі його безпекових інститутів.

Українська делегація провела максимально позитивні і ефективні двосторонні переговори із традиційними і новими союзниками. Діалоги продемонстрували відкритість політики ЄС і США щодо намірів України забезпечити європейську перспективу розвитку державності і національний інтерес у ефективній системі колективної безпеки. Одночасно всі відзначили нову якість політичної дипломатії та міжнародну толерантність, а також високу ступінь політичної етики української делегації на чолі з Президентом В. Ющенком, який будував свою місію на Бухарестському саміті на ґрунті українських амбіцій, але із врахуванням інтересів всіх сторін.

Зміцнюючи євроінтеграційні плани, Глава держави проводить послідовну і прогнозовану політику захисту інтересів нації. Ми всі готові до її активізації відносно історичних і традиційних стратегічних партнерів, насамперед, Російської Федерації. Взаємостосунки з нею набувають все більш прозорого, відкритого і взаємозацікавленого та перспективного характеру. Це стосується також і Плану дій щодо членства України в Північноатлантичному альянсі як складової отримання членства і в ЄС. Україна і на майбутнє чітко заявляє про необхідність проведення прозорої та відповідальної політики, яка би унеможливлювала використання будь-яких переваг у відносинах між народами-сусідами і стабільними партнерами. В цьому контексті головним має стати розбудова нової якості регіональної безпеки і формування гарантії суверенного розвитку.

Бухарестський саміт засвідчив і новий рівень дискусії в українському суспільстві. Питання про ПДЧ задекларувало високий ступінь національної демократії. Всі сторони цього процесу - політична влада і опозиція - сприйняли його як питання історичної еволюції країни. В цьому ми вбачаємо формування необхідної для сталого розвитку політики єдності як української політичної еліти, так і народу. Вона має бути сконцентрована навколо способу захисту національного суверенітету та утвердження консолідованої, спільної позиції щодо вибору стратегії розвитку.

Всі сторони діалогу в Україні, стосовно ПДЧ, мали рівні можливості та самостійно обрали форму і аргументи дискусії. Це стало фактом незворотності демократії та свідченням високої моралі політики Президента України на тлі стратегічних дебатів про роль і місце України в політичному театрі світу.  

Урок Бухарестського саміту полягає в тому, що нам потрібно більш активно, послідовно та відкрито проводити лінію національного інтересу, гармонізуючи позицію влади і народу. Принципово важливо просувати національний інтерес в сучасний світ розвинутої демократії, адресувати наші амбіції світовим лідерам, які відповідають за світовий порядок, і забезпечувати нову якість і ефективність політичної дипломатії. Дипломатії не лише традиційної, але й народної - за участю, перш за все, українських політиків, які мають сьогодні новий виклик - консолідувати свою лінію поведінки для активного включення національних інтересів України у політику, перш за все, Європейського Союзу. Це вимагає модернізації, посилення зовнішньої політики і концентрації спільних зусиль в напрямку входження в систему колективної безпеки, як сучасної моделі міжнародного права.